Усна історія деколективізації в Україні 1990-х років: Селянський досвід

Др. Наталія Ханенко-Фрізен
Департaмент антропології та релігійних студій
Саскачеванського універсиету,
Коледж Св. Томаса Мора, Саскатун, Канада

У листопаді 2007 року в Україні стартував новий розгорнутий проект з усної історії під робочою назвою: Усна історія деколективізації в Україні 1990-х років: селянський досвід, який здійснюється Центром досліджень української спадщини Саскачеванського університету (ЦДУС) при Коледжі Св. Томаса Мора, та за фінансової підтримки Коледжу св. Томаса Мора.

Контекст
Протягом 1990-х років двадцятого століття, система колгоспів та радгоспів, яка слугувала сільськогосподарською основою централізованій радянській економіці, пережила останній та драматичний період в історії свого існування на терені України – свій повний розпад. За останні сімнадцять років, новою українською державою проводилися певні спроби по реорганізації сільского господарства країни, але з огляду на невирішеність питань земельної власності та перерозподілу колективних земель у приватне господарювання, ці спроби не призвели до оформлення нових ефективних виробничих стосунків в аграрному секторі країни.

З другого боку, для багатьох колишніх колгоспників, розпад колективних радянських форм господарювання означав розвал усталених норм і практик їхнього життя, за яким ішло невідоме майбутнє. З огляду на безсистемність реорганізаторських починів українського уряду щодо сільського господарства країни та надалі недопроведену до кінця остаточну земельну реформу, усталений життєсвіт колишніх українських колгоспників було знову перекраяно, цього разу перехідним періодом.

Іншим важливим наслідком розпаду колективного господарства на селі та його несистемної переорганізації стала повна нівеляція хоча й ідеологічно забарвленого, все ж таки наявного соціального статусу селянина/ки, на якого/у раніше покладалася радянська економіка, і який/а тепер опинив(ла)ся за бортом пострадянського ринку праці. Покоління селян, які присвятили колгоспній системі усе своє життя втратили своє соціальне «я» і натомість переросли у великий пласт українського суспільства, в якого відсутній свій голос і місце в новій державі.

Запропонований проект з усної історії розпаду колективного сільського господарства є певним тематичним продовженням фундаментального дослідження соціальних змін у громадянському суспільстві українського селянства під час колективізації у 1930-х роках, який проводив у 1992-1995 роках культурний антрополог і американський дослідник Вільям Нолл. Результати дослідження В.Нолла підсумовані у збірці “Трансформація громадянського суспільства: Усна історія української селянської культури 1920-30 років” (Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30 років. – К., 1999. – 559 с.). Нолл разом із десятьма його українськими співдослідниками провів фундаментальне дослідження з соціальних змін у громадянському суспільстві українського селянства, які сталися в наслідок колективізації урядом СРСР сільського господарства та сільських громад України у 1930х роках. Подача матеріалу та його збір базувалися на тематичному методі проведення усної історії, який наголошує на приватному погляді на історію, та зосереджується на аналізі інвертних її інтерпертацій, яких дотримуються самі агенти/учасники історічних змін. Політика жорсткої колективізації, прийшов до висновку Нолл, не лише зруйнувала життя родин та окремих селян та понищила їхні засоби до існування, але й призвела до остаточної руйнації самих основ та діючих структур громадянського суспільства на селі, яке існувало в Україні напередодні приходу до влади комуністів і було організоване навколо інституту селянських громад. 1990-і роки з другого боку стали черговим випробовуванням для селянського світу, соціальні інститути та норми якого, сформовані за радянські часи, знову зазнали кардинальної переогрганізації.

Мета дослідження
Головним завданням цього проекту є дослідження історичного досвіду пережиття нових соціальних змін у селянському суспільстві в Україні, які відбувалися в 1990-х роках двадцятого століття в наслідок так званої деколективізації, або розпаду колективного господарювання в Україні.

З одного боку, проект переслідує мету зібрати усні свідчення про пострадянський період на селі та особистий селянський досвід деколективізації. З другого боку, його головним завданням є проаналізувати інвертне бачення трансформацій селянського середовища її безпосередніми учасниками. Якими з розповідей селян постають соціально-економічнi зміни на селі? Що відбувається з раніше усталеними та розвинутими у радянський час соціальними інститутами – системою класових стосунків, культурними та етнічними ієрархіями, системою родинних та гендерних стосунків, майновими практиками (наприклад успадкування), системою суспільних та моральних цінностей, структурі владних стосунків (power relations) тощо? Які нові соціальні практики, інститути та суспільні цінності постають на місці старих і як ці зміни відбиваються на соціальному портреті селянства загалом? Як у контексті перехідного періоду змінюється почуття відповідальності за свою долю і які кроки робляться для самореалізації в селянському світі?

Іншим важливим завданням проекту є аналіз наративних механізмів саморепрезентації сучасного українського селянина. Такий аналіз необхідно провести для більш успішного (більш систематизованого та незалежного) окреслення віднайдених у свідченнях категорій подальшого аналізу зібраного матеріалу. Які гендерні та поколіннєві відмінності існують у репрезентаціях власного життя селян? Як ‘спрацьовують’ механізми приватної та колективної пам’яті у спогадах селян про своє життя у колгоспі та після? Як відбиваються на автобіографіях селян їхній колишній та теперішній соціальний статуси, їхня ґендерна та поколіннєва приналежність, регіональна та етнічна ідентичності? До яких наративних засобів удаються оповідачі для самопредставлення дослідникові? Якими ідеологічними мета-дискурсами послуговуються вони у своїх судженнях?

Робота проекту
Проект здійснюється за сприяння Української асоціації усної історії та у співпраці з вищими навчальними закладами, де проходить навчально-наукова робота з усної історії. Це кафедра історії України при Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка (Юрій Волошин), кафедра українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Гелінада Гринченко), навчально-науковий Центр усної історії при Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Григорія Сковороди (Тарас Нагайко), кафедра історії Національного університету “Києво-Могилянська академія” (Наталія Шліхта), кафедра історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. Івана Франка (Тетяна Лапан), кафедра археології та етнології Одеського національного університету ім. І.Мечникова (Олександр Пригарін). Тетяна Пастушенко, науковий співробітник Інституту Історії України Національної Академії Наук України, слідкуватиме за роботою проекту по Україні. Ініціатором проекту виступила Др. Наталія Ханенко-Фрізен (ЦДУС), яка й координуватиме всю роботу проекту.

Перша фаза дослідження (2007-2008 р.) передбачає проведення розгорнутого опитування респондентів-оповідачів у десяти регіонах та областях України (АР Крим, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська та Харківська області).

В рамках роботи першої фази проекту в Києві, в Інституті історії України НАН України 26 грудня 2007 р. та 1 березня 2008 р. було проведено два організаційно-методичні семінари, де всі учасники проекту (сімнадцять дослідників) обговорили різні його аспекти та узгодили методичні засади. До збору польових матеріалів та проведення інтерв’ю запрошено десять інтерв’юерів – студентів та аспірантів, які мають навички інтерв’ювання у ділянці усної історії та досвід польової роботи у відповідних регіонах України. Студенти опитувачі також прийняли участь в методичному тренінгу розробленому координатором проекту.

На другому етапі проекту (2008-2009 р.) проводитиметься наукова обробка зібраних даних, підготовка до публікації матеріалів проекту, та продовження інтерв‘ювання. Весною 2009 року планується проведення підсумкового робочого семінару проекту.

Подальша інформація про роботу проекту буде висвітлюватися на цьому сайті.


Контактна інформація:

З питаннями про роботу проекту звертатися до:

Наталії Ханенко-Фрізен (координатор проекту), професор культурної антропології, Коледж св. Томаса Мора Саскачеванський Університет, Канада (Dr. Natalia Khanenko-Friesen St. Thomas More College (University of Saskatchewan) 1437 College Drive Saskatoon, SK, CANADA S7N 0W6 khanenko-friesen@stmcollege.ca

Тетяни Пастушенко (співкоординатор проекту по Україні) Відділ історії України періоду Другої світової війни, Інститут Історії України НАН України, Київ 01001, Грушевського 4, tetiana_p@ukr.net